В кожному митцi закладений паросток дерзновенностi,
без якого неможливий жоден талант.
      (Йоганн Вольфґанґ фон Ґете)
 

Вiтаю всiх, хто потрапив до мого сайту. Якщо Ви це зробили випадково – помiркуйте, чи там Ви опинилися, де бажали? I залишаючи це мiсце, не забудьте погасити за собою свiтло. Всім же, хто потрапив сюди свiдомо, у здоровому глузді та веселому настрої повiдомляю: Цей сайт – мiй. Його придумав i створив Костянтин Шиптя. Докладнiше про автора на вiдповiднiй сторiнцi.
Нажаль WEB-сторінка українською мовою ще знаходиться у стані розробки, тому поки що дивіться мої роботи на англоязичній чи російській версії сайту.


    По правдi кажучи, я не знав про що тут розповiдати. Мабуть ця сторiнка повинна налаштовувати на щось затишне та домашнє. Або, принаймнi, розповiдати про життя та погляди автора. Але щодня я прокидаюся з новими iдеями та поглядами – часом протилежними вчорашнiм. Тому глобальними думками подiлиться з Вами не можу. Розповiсти про свою творчiсть? Навiщо? Ви маєте очі, тому побачите все самi. Олександр Блок сказав: «Прямий обов'язок митця не переконувати, а показувати» i я з ним цiлком згоден. Я не хочу розжовувати i подавати в зручному для проковтування виглядi свої роботи. Вони з'явилися завдяки рiзним почуттям, настроям, iдеям, що словами описати неможливо – треба тiльки вдихнути на повнi груди, як ковток повiтря i вiдчути їх на смак. У своїх картинах я звертаюсь до одвiчних тем: божевiльного кохання та пекучої ненавистi, туги самотностi та здичавiлого екстазу щастя, ледь вiдчутного суму i нестримних веселощiв, тяжкого вибору мiж добром та злом. Хочу залишити на полотнi вiдбиток страшної митi людини на слизькому шляху iснування – на гранi життя i смертi, на верхівці пагорбу слави та у темнiй безоднi забуття. Наскiльки менi це вдалося – вирiшувати Вам.
    Я не звик давати назви своїм роботам, тому що глядачi роблять це набагато точнiше i цiкавiше. Менi здається, що будь-яка картина – це тест Роршаха, де глядач в дивнiй мiшанинi плям бачить щось своє, те що малює його розум, народжують спогади та фантазiя, але замiсть плям – реальнi люди, почуття, бажання.
    Тому я завжди з цікавістю слухаю описи моїх картин глядачами – вони складають цiлi поеми, якi вiдразу треба переносити на папiр. Iсторiї, якi захоплюють i чарують. Незвичайнi й екстравагантні сповіді, що розкривають саму душу оповiдачiв. Найчастiше вони набагато яскравіші тих iдей, що вкладав у картину я. Тому завжди радий прочитати Вашi думки та погляди на сторiнцi для гостей, i може саме Вашi назви з'являться пiд моїми роботами.
    Менi доволi часто задають одне й теж питання i я не знаю, як на нього вiдповiсти: «Скiльки часу йде на малювання картини?» У процесі створення живописного твору – рух пензлем по полотну є фінальним – завершуючим етапом величезної проведеної роботи. Цей етап – лише мала крихта титанічної праці, котра була затрачена. Верхівка гігантського айсбергу, яку бачать глядачі.
    Завершений художній твір – це це результат того таїнства, що вже здiйснилося ранiше. Картини народжуються самi собою – незалежно вiд мене, я їх навiть не вигадую, вони можуть наполегливо постукати в дверi мого розуму в будь-яку годину дня i ночi, i якщо їх багато, то я впускаю лише самих красивих. Iнодi, прокидаюся вранцi, а вони вже чекають мене – готовi теми i сюжети, про якi я навiть не думав. Читаєш книгу, йдеш по вулицi, слухаєш музику, або в прокуреному примiщеннi розмовляєш iз друзями. I раптом промайне якийсь спогад, образ, настрiй, що через мить зникне назавжди. Я хапаю його за хвiст i намагаюся втримати в пам'ятi. Буває вони вириваються i зникають в темрявi ночi, або поспiшають до когось iншого. Так вiдбувається зачаття картини, так вона оселяється в моєму серцi. Потiм я пiдбираю обличчя, пози, розташування персонажiв та фон. Бува минає декiлька рокiв, поки я вiдчую в собi сили відпустити на волю – в самостiйне життя. Настає момент, коли вже не можливо утримувати цю живу тендiтну думку. В процесi цього творчого бродiння найчастiше картина перевтiлюється в щось нове, не схоже на первiсну задумку. Вже не я, а вона вирiшує, якою їй бути та що залишити в собi, а що викинути геть. Я лише спостерiгач цього процесу – акушер, який просто вийме її зi свiту мрiй та iлюзiй, i покладе на грубу поверхню полотна. Але вона вже нiколи не буде такою прекрасною та хвилюючою, як у тiм чарiвнiм незбагненiм всесвiтi уяви. Народившись пiд рукою майстра, вона живе потiм своїм власним життям – подiбно дитинi, що дорослiшає, стає самостiйною та йде далi своїх батькiв.
    На хвіст, я розповiм Вам притчу. Одного разу ангел повiдомив праведника, що незабаром вся вода на Землi перемiниться, i той хто буде її пити – збожеволiє. Праведник зрозумiв слова ангела i вдосталь запасся водою. I дiйсно, через деякий час уся вода змiнилася i люди, що пили її – втратили розум. Однак мiж собою вони знаходили спiльну мову i спокiйно iснували, а праведника, що був не такий, як вони, вважали божевiльним. Пройшов час i праведниковi стало самотньо й сумно, i вiн теж став пити отруєну воду i збожеволiв. Але в очах всiх iнших вiн одужав вiд своєї хвороби, i вони знов прийняли його в своє життя. Цю iсторiю я розповiв, щоб нагадати, що свiт навколо нас хиткий i примарний, як ранковий туман. Вiн переповнений умовностей i суперечливих питань без вiдповiдей. Ким ми є насправдi? Праведниками або божевільними, що будують своє життя на хиткому пiдґрунтi безглуздих iдей, що гублять та калiчать нас? Можливо, що картини художникiв – це вiкна, через якi iншi можуть бачити реальний свiт, чи хоча б його приблизний вiдбиток на полотнi. I ми жагуче бажаємо потрапити туди – у задзеркалля, але все ще п'ємо отруєну воду нашого розуму.
    P.S. Можливо хтось iз WEB дизайнерiв назве оформлення мого сайту непрофесiйним, але не судiть суворо, бо вiдвiдувач буде заходити сюди, щоб побачити картини, а не їх рами. Сайт – це лише бiла стiна, на якiй я напишу свої слова.

 
    Приємного перегляду,

Мiй E-mail:
AMIGO-K7 @ UKR.NET